Прийшла осінь і наповнила усе своїм існуванням. Вже від неї нікуди не сховатися. На дворі стає холодно і треба вдягатися тепліше. Шукати прихистку для того, щоб втримати те тепло, яке в нас триває.
Осінь приходить з якимось сумом. Руки робочих опускаються. Хочеться додому, сховатися від цих наступів холоду. А серце поволі починає шукати того хто міг би зігріти його у люту зиму. Воно розглядається туди і сюди і намагається розгледіти тих, хто поруч. Розум будує стратегію на майбутнє.
Я завжди любив осінь. Вона, приносячи смуток, звертає мої думки до Нього. Саме в цей період любив творити Олександр Пушкін. Саме осінь, золота осінь, була період для його праці як письменника.
Що я в цю осінь збираюся робити? Я дивлюся на неї і мені будь за що хочеться щоб вона була зі мною. Просто бачити її поруч і мати змогу перебувати поряд з нею. Це саме перше моє прагнення.
Я зовсім не думаю про якісь великі плани. Я знаю, як осінь тисне на розум. Вона, даючи якусь мрійливу надію невідомо на що, позбавляє розум надійно думати і щось планувати. Тому я розуміючи це зовсім не збираюся починати якісь великі роботи. Мені просто хочеться перетривати цей період. Зберегти у собі краплю тепла для того, щоб ожити на весні.
І зараз в цей час я з такою прихільністю і сподіванням думати про Тебе. Мені здається. Що лише Ти спроможен втримати від застигання мою кров. Лише Ти може не дати обману себе цими лихими сподіванням осені. Тобі я довіряюся. Я також хочу захисти усіх, які будуть зі мною.
Я знаю нас чекають нелегкі часи. Прийдуть спокуси і буде здаватися, що єдиним варіантом буде покинути боротьбу для того, щоб зберегти себе. Мало хто вистоїть. І багато буде тих, хто зламається і покине зброю. Мені ж лише залишається молитися і сподіватися. Прагнути справедливості і думати про інших. Щоб не дати звести своє серце.
О, серце, ти таке зрадливе! Невже ти нікого не любиш? І ладне на все, щоб залишитися при житті. Як з тобою жити? Куди з тобою прагнути на великі мрії та сподівання? Тому я стаю на коліна і прошу Його, щоб Він зберіг мене. Я вірю в Його силу. Я сподіваюся на Нього.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Родина моя белая , как я... - Николай Зимин Пишу о своей Родине - Донбассе,где сейчас труднейшее положение.Мой город умирает в прямом смысле слова. Люди выживают в невероятно трудных условиях. Холод,дороговизна страшная.Безразличие власть имущих к проблемам Донецкого региона привело к полному физическому и духовному обнищанию.Не мог остаться равнодушным.Отзвуком этому - это стихотворение.Очень люблю свой край и молюсь за его новое экономическое, духовное процветание.
Родина моя , белая , как я ,
Видеть больно белую мне грусть.
Белою горячой белого стиха
За тебя , родная , заступлюсь.
